СЕНЯ, 40 - 13 января 2010 10:04

дивне відчуття, яке переслідує мене завжди - бажання, щоб тебе чекали, щоб ти комусь був потрібним, щоб тебе любили … цей список можна продовжувати і продовжувати ….

не знаю …
кожного разу чекаю на повідомлення у поштовій скринці … і зранку, і в обід, і ввечері
кожного разу заглядаю на власну сторінку, і так по кілька разів впродовж дня, очікую повідомлення, хоча й підсвідомо знаю, воно не прийде …
кожного разу думаю дива існують … хапаюсь зі всіх сил за те, що поруч, вірю в неймовірне … але для чого?!
кожного разу думаю все зміниться, а відчуваю свою неоптрібність нікому …
кожного разу, раз за разом перегортаю сторінки власного життя, шукаю когось/щось, але не знаходжу і в певні миті здається не знайду ніколи ….
кожного разу шукаю отої щоденної любові, на якій проростає дружба, повага, розуміння, вірність, котра живе всюди: в кожному теплому погляді, в кожному лагідному дотику, в кожному щирому слові, в буденній турботі …
кожного разу очікую людину з душею … душу, що дає життя любові, аби та проростила в собі повагу, вірність …
кожного разу хочу, щоб тебе просто любили, без жодних логічних пояснень …

цікаво, чи в цьому житті хтось так чекай на мене і прагне того ж?! …

такого напевне не буває … не існує в житті … в моєму житті …

я здаюсь ...

крик душі ...

• 
• 
•